Є ті, хто реалізує амбіції і ті, хто реалізувався без амбіцій.

Часто, ставши у цьому суспільстві КИМОСЬ, перестаєш бути СОБОЮ.

Вибачення образи це самогубство егоїзму.

Є ті, хто знає що потрібно робити для успіху, але цього не робить і ті, хто не знає, але робить.

Щоб не загубитися в брехні необхідно бути відвертим хоча б із самим собою.

Головне вчасно зрозуміти, що залишилось мало часу.

Найбільшу винахідливість люди проявляють для приховання своїх недоліків.

Справжня доброта не розраховує на вдячність.

Буває, що, коли з кимось вперше знайомишся, то ніби знаєш ту людину усе життя, і, навпаки, коли прощаєшся, то наче ніколи її не знав.

Сказати "Бог Є" - означає повторитись.

Твори щоб жити!

Бог є абсолютним принципом самовдосконалення.

Кохання не може бути руйнівним.

Є почуття, які не можна забути, але це не означає що ними треба далі жити.

Щасливий лише той, хто не боїться жити.

Є багато релігійних припущень, теорій і догм, проте практика існує лише одна - пізнання Бога нашим власним життям.

Навіть мудрі слова, мудрі настанови можуть зробити людину нещасною. В кожного своє життя, своя правда, свій вибір.

Нашою першою відповіддю на біль, заподіяний нам близькими людьми, часто стає миттєвий спалах ненависті, але, задумавшись про це лиш на секунду, розумієш, що це лише наше его не приймає того, що його було відкинуто. Ставлячись до себе менш серйозно, можна зовсім по іншому побачити світ та інших людей.

Тиша дає відповіді.

Дуже важко пройти випробування тяжкими часами, а ще важче пройти випробування щастям. Біблійна історія про вигнання людини з Райського саду повинна бути нам нагадуванням і застереженням.

Перемога в очах інших може бути і особистою поразкою. Під тиском культури успіху ми приймаємо рішення, які роблять нас нещасними.

Як легко потрапити в тенета безмежних матеріальних бажань під впливом яскравих картинок на телебаченні...

В сучасній культурі розвивається небезпечна тенденція нетерпимості людей до дискомфорту в будь-яких його проявах: матеріального, соціального, емоційного, інтелектуального, тощо. В такому дусі виховується сучасною культурою молодь, а результатом може бути лише підвищена емоційна нестабільність людей та орієнтація життя на задоволення егоїстичних бажань, що нестиме шкоду соціальній гармонії.

Масове виробництво заохочує масову жадобу до матеріальних благ.

Щораз менше маю Вам сказати...

Люби життя і воно відповість взаємністю. Люби його і воно дасть свободу. Люби тому, що любиш.

Так важко відчувати обмеження цього тіла, обмеження цього розуму.

Кожного дня ми вибираємо в що вірити.

Моє життя нагадує сон, а у сні не існує обмежень соціальної гравітації, в ньому нас не стримують правила реальності. Я живу сном, я живу свободою.

В цьому житті нема чого боятись, якщо жити в єдності. Єднання є природою добра, розділення - зла.

Пізнання єдності дає ключі до часу і простору.

Зло це як намагання припинити дихати.

Кожному потрібно щодня пригадувати собі, що мовчати на зло - це творити зло, і наше суспільство стане кращим.

Інколи, коли читаємо якісь книжки, чуємо чиїсь слова, чи переглядаємо фільми, на якийсь час життя перетворюється на таємницю до якої ми інтуїтивно знаходимо ключ. Це Загублений Сон нагадує нам про себе.

Кожен придумує собі свою теорію душі та Бога. Та, насправді, відповідь не в теорії, а в практиці. Скільки б не було сказано чи написано, відповідь на усі питання може дати лише наше власне життя.

На жаль, для багатьох духовні пошуки зводяться до вибору між ілюзією життя з Богом та ілюзією життя без Бога.

Страх закінчується там, де починається невідворотнє.

Ми часто говоримо про рецепти здорового духовного життя, але рідко приймаємо ліки.

Пошук щастя зрівнює усіх: багатих і бідних, начальників і підлеглих, красивих і не дуже.

В природі життя закладене виживання.

Любов не вимагає.

Не існує щастя без абсолютної свободи.

Щаслива людина робить щасливими усіх довкола себе. І навпаки.

Багато хто з нас у відповідальні моменти думає, що може зачекати, поки життя все вирішить за нього. Але життя без нас нема. Ми його частина. Наші дії і думки.

Грошей потрібно стільки, скільки потрібно їжі. А, як кажуть дієтологи, їсти потрібно стільки, щоб залишалось легке відчуття голоду.

Не можна бути добрим християнином, не заперечивши божественності Христа і не можна бути добрим буддистом, не визнавши існування Бога.

Я відчуваю біль коли пишу, бо з кожним словом віддаляюсь від відчуття ідеї, яку хотів переказати. Навіть зараз....

Лише, розбивши стіни егоїзму, можна зрозуміти інших людей. І це розуміння не дозволить відноситись до них зі злістю і ненавистю. Світ наповниться приязню і теплом любові.

Усе, чим ми постійно зайняті, це пошук щастя і ми досягли високої майстерності в цьому. Важко працюємо над збільшенням матеріального добробуту, невтомно вимолюємо блага небесні, шукаємо людей, які подарують нам щастя фізичне і емоційне.

Ми знаходимо радість в ілюзіях,- тим самим нагадуємо павука, який потрапив у власну павутину.

Забудь на хвилину про слова всіх пророків і месій, які приходили на Землю в минулому. Якщо Бог є, він є зараз, завжди і всюди, отже ти можеш його відкрити сам. Тобі не треба знати, що вони казали, щоб відчути Бога тут і зараз самому. Якщо ти не відчуваєш його, жодні слова не допоможуть, бо хіба враження інших можуть замінити твій власний досвід. Чи може розповідь, навіть найближчого друга, про яблуко замінити той смак, який ти відчуєш, скуштувавши його сам?

Якщо ти не можеш прийняти рішення, уяви собі критичну ситуацію, яка загрожує твоєму життю або безпеці. Рішення не забариться. І воно буде природнім і правильним.

Природа життя полягає в тому, що воно живе себе.

Мусимо жити так, щоб, навіть якщо зміниться наше тіло, матеріальний стан, чи суспільне становище, ніщо не стало для нас страхом, причиною втратити зв'язок зі своєю сутністю, бо ті зміни - ніщо, вони не зачіпають суті. Усвідомлення того, що ніщо не зміниться, матиме значний вплив на наше сьогодення і вчинки.

Зміни потрібні нам як повітря, бо не затишно нам у власній шкірі. Ми рухаємось по уторованій, незмінній схемі життя, заповнюючи його подіями без значення. Втікаємо від себе у зайнятість, боїмось залишитись наодинці з собою.

Пригадую, як кілька років тому саме в цей час безповоротно було втрачено мої найстаріші тексти. Як каже забуте прислів'я, коли серце плаче за втраченим, душа радіє знайденому. Оскільки в цей світ ми приходимо з нічим, нема смислу називати втратою те, що ніколи нам не належало.